Ще з кінця 90-х луцький підшипниковий завод не припиняв роботу ні на день, – Володимир Цибульський

Наступного року виповниться двадцять років, як акції «Луцького підшипникового заводу» придбала транснаціональна корпорація SKF. Ця компанія працює на світовому ринку машинобудування із 1907 року і наразі має 115 заводів у 29 країнах світу.

«Щиро зізнаюсь: без приходу такого інвестора як SKF наш завод не вижив би. Ми були повністю орієнтовані на ринок СНД, який після розпаду Радянського Союзу впав більше, ніж в 20 разів. Інвестор дав нам не просто кошти і технології, а основне – ринок збуту», – розповідає генеральний директор АТ «СКФ Україна» Володимир Цибульський.

Сьогодні підшипниковий завод, який лучани продовжують за звичкою називати – ГПЗ, виготовляє продукцію для 53 країн, успішно розвивається і планує протягом цього року інвестувати в розвиток 120 мільйонів гривень. А ще – є одним із найкращих роботодавців регіону: не лише за рівнем зарплат, а й неймовірним соціальним пакетом.

Про те, як у складні економічні часи «СКФ Україна» не просто «виживає», а нарощує обсяги – у розмові із багатолітнім керівником заводу.

– Із приходом іноземного інвестора, мабуть, багато змінилося на заводі. Які зміни були найбільш кардинальними?

– Насамперед – система менеджменту і підхід до управління. Одним із перших кроків нашого інвестора було запровадження комп’ютерної системи, яка дозволила автоматизувати всі процеси управління. З середини 1999 року ми можемо кожного ранку бачити всі результати роботи за попередній день: чи був він прибутковим, чи збитковим, якою була продуктивність.


Працюючи в рамках глобальної корпорації, ми отримали можливість навчатися, залучати іноземних спеціалістів. Змінилися і вимоги до підбору менеджерів. Обов’язковим стало знання англійської мови, тому що вся технічна документація в компанії, більшість нарад проводяться англійською.

Взагалі, в Луцьку ми чи не єдине підприємство, яке після розпаду Союзу продовжувало розвиватися і стабільно працювати. Звичайно, у нас був дуже важкий період між 1992 і 1997 роками, але з приходом інвестора почалося зовсім інше життя. Якщо глянути, як ми змінилися за ці роки, то наші обсяги продажів в національній валюті зросли більше, ніж в 80 разів. Але з врахуванням девальвації гривні, фактичні об’єми виробництва зросли в 33 рази. І в стільки ж разів, до речі, зросла заробітна плата.

У 2016 році наш об’єм продажів склав 1,68 мільярди гривень. Коли задають питання, яка ж наша роль для держави та місцевої громади, я завжди називаю цифру сплачених податків. Минулоріч це – 348,5 мільйонів гривень.


– Розкажіть про свою команду. Скільки зараз працює людей на заводі? Чи багато лишилося працівників іще з радянських часів?

– Зараз на підприємстві працює 1370 людей. За останній рік колектив зріс більше, ніж на сотню працівників.

Серед менеджменту – лише кілька людей, які працювали від самого початку, включаючи мене і фінансового директора Ганни Качор. Керівники структурних підрозділів – переважно, молодь. Середній вік менеджерів середньої ланки у нас – десь 37 років.

Зараз у нас небагато іноземців – це директор з виробництва Norbert Strunk, який займав аналогічну посаду в Німеччині на заводі СКФ, і технічний консультант Mathias Dworachek. А був час, коли в раді директорів я був єдиним українцем. Зараз рада складається з трьох людей, двоє з яких – українці.


– Мабуть, іноземний інвестор передбачає якусь сертифікацію умов праці за міжнародними стандартами?

– Звичайно. У нас умови праці і культура виробництва відрізняються від більшості українських машинобудівних заводів. Якщо пригадати, як виглядало виробництво в 90-х… металева підлога, масло під ногами… І те, що маємо зараз – навіть порівнювати важко.

У корпорації в нас працює внутрішня система менеджменту «SKF Production Systems». Тут розписані наші пріоритети. На першому місці – безпека праці. Далі – якість, виконання обсягів виробництва, собівартість, моральність і турбота про навколишнє середовище. Але на першому місці в системі пріоритетів є саме безпека праці.

Наша система охорони праці називається EHS – Environment, Health, Safety, тобто – навколишнє середовище, здоров’я, безпека. До слова, вона відповідає міжнародному стандарту OHSAS 18001.

Ми маємо й інші сертифікати. Наприклад, ISO 50001 – сертифікація енергетичного менеджменту. В Україні дуже мало підприємців, які пройшли сертифікацію за цим стандартом.


– Цікаво, після таких міжнародних стандартів, наша місцева служба з охорони праці приходить на перевірку? Має якісь зауваження?

– Вони теж перевіряють, але давно не мають до нас претензій.

До речі, в нас є не тільки власна служба з охорони праці, а й сертифікована лабораторія промислової санітарії. Працівники лабораторії проводять заміри, дослідження і сигналізують, якщо якісь є відхилення чи загрози на ділянках, де підвищена небезпека.

Наприклад, в ковальському цеху ніяк не можна уникнути шуму, тому обов’язковим є використання берушів. Для працівників, які контактують із змазувально-охолоджувальними рідинами, виділяється спеціальний захисний крем. Звісно ж, для всіх – і робітників, і відвідувачів – на виробництві є обов’язковим спецодяг і спецвзуття. Черевики мають спеціальні металеві вставки, тому, навіть, якщо щось випадково впаде на ногу – ніякого пошкодження не буде.


– Мабуть, така форма коштує недешево?

– Недешево. Зараз ми взагалі закупляємо нове захисне взуття однієї із німецьких компаній, якого в Україні ще ні в кого немає. Мало того, що воно дуже добре захищає, до того ж – дуже комфортне.

На охорону праці ми витрачаємо солідні кошти. Наприклад, лише на спецодяг, взуття і засоби гігієни в 2015 році пішло 5,2 мільйони гривень, в 2016 році – 4,5 мільйонів гривень.

– Зараз далеко не кожна фірма може похвалитися хоча б мінімальним соціальним пакетом. Що у вас входить в обов’язкові гарантії працівникам?

– Давайте почнемо із заробітної плати. Середня заробітна плата на заводі за березень складає 10 135 гривень, але в висококваліфікованих працівників вона становить від 12 до 15 тисяч гривень. У наших працівників є можливість навчатися, вдосконалюватися, розвиватися і підвищувати свою кваліфікацію, а відповідно – збільшувати доходи.

З 1 квітня ми підняли тарифні ставки і оклади на 5%, тому середня зарплата зросте до 10 700 гривень.

У нас є соціальний пакет, який включає, перш за все, медичне страхування. Сума медичних послуг в рік – до 85 тисяч гривень. Не всі хвороби підпадають під медичне страхування, тому у випадках, коли хвороба не є в переліку страховки, компанія виділяє кошти на лікування. В житті буває різне, і коли виникала потреба в операціях на серці чи хіміотерапії, ми повністю брали на себе витрати.


Крім того, у нас практикується надання безвідсоткових позик працівникам, які себе добре зарекомендували, для придбання житла. Надаємо авансові виплати і на утеплення будинків, і на встановлення котлів для опалювання тощо.

А ще оплачуємо частину вартості обідів в нашій їдальні. Таким чином повноцінний обід із трьох страв, з м’ясною чи рибною стравою, для працівника коштує близько 18 гривень. Для нас важливе здоров’я співробітників, тому ми заохочуємо і до занять спортом. Усім працівникам, які виявляють бажання, даємо безкоштовні абонементи в плавальний басейн і проплачуємо половину вартості абонементу в спортзал – співпрацюємо із «Інтер-Антлетикою» та «Sport-Life».

Важливим для нас є і знання працівниками англійської, тому на заводі постійно діють десять груп із вивчення та вдосконалення цієї мови. Залежно від рівня – кожен працівник може відвідувати навчання в тій чи іншій групі.


– Відчуваєте на луцькому ринку праці брак кадрів? Чи завжди є достатньо спеціалістів?

– Загалом, у нас ніколи не було особливих проблем із кадрами. Ми стабільно працювали ще з радянських часів, виплачували нормальну заробітну плату і вакансії завжди швидко заповнювалися.

Хоча з деякими професіями все-таки є проблеми. Перш за все – з інженерми-електроніками. Справа в тому, що обладнання стає все складнішим і вимагається висока кваліфікація. А в наших вузах, на жаль, не кажучи вже про професійно-технічні заклади, дуже слабка база для навчання електроніків. Також є певні проблеми із підготовкою кваліфікованих слюсарів-ремонтників.

Тому зараз ми разом із Баварським центром економіки розпочинаємо у Луцьку проект із організації дуального навчання робітників. Ми створюємо на своїй території навчальний центр, де будемо готувати фахівців. Не лише для СКФ, інші підприємства теж зможуть співпрацювати і замовляти собі кадри.

Принцип роботи цього навчального центру буде таким, як в Європі. Молода людина, яка приходить на навчання, уже з першого дня буде отримувати заробітну плату від свого потенційного роботодавця. Звісно, не таку, як в кваліфікованих робітників, але все-одно це стає своєрідною гарантією, що після навчання підприємство забере його на роботу.

– Коли цей навчальний центр розпочне роботу?

– Проект розрахований на три роки. Уже багато підготовчої роботи ми зробили, але, думаю, навчання почнеться або восени цього року, або на початку наступного.


– Є на «СКФ» можливість кар’єрного росту? Так, щоб прийти працювати на лінію і стати вашим замом?

– У нас кар’єрний ріст – це навіть не можливість, а обов’язок. Було б бажання… Кожен працівник заводу мусить щороку проходити навчання. Якщо знає англійську – можна навіть закордоном. У нас є внутрішній сайт для працівників всієї корпорації, там завжди вказується перелік доступних курсів. Працівник сам реєструється, а його керівнику приходить запит на підтвердження. Підприємство повністю оплачує навчання. Минулого року на такі цілі ми витратили майже 3 мільйони гривень.

Деякі наші співробітники за рік встигають пройти навчання в чотирьох напрямках. Тобто – можливості є, треба лише старанність. За останні роки у нас «виросло» кілька дуже хороших потенційних керівників. Не зважаючи на досить молодий вік вони вже – в резерві на посади менеджерів вищої ланки.

– А є можливість влаштуватися закордон, на інше підприємство корпорації SKF?

– Я вже згадував про наш внутрішній корпоративний сайт. Окрім навчальних програм, там щодня публікуються оголошення про вакансії. Будь-який працівник може подати резюме і взяти участь у конкурсі. І поїхати працювати хоч в Мексику, хоч в Австралію…

Наші працівники і без того мають багато закордонних відряджень, особливо – в Німеччину. Ми – в одному підрозділі з німецькими заводами, тому найчастіше для передачі обладнання, навчання працівників їздимо саме туди.


– «СКФ Україна» інвестує не тільки в своїх працівників, а й в місто. Окрім тих податків, які ви називали, також відгукуєтесь на різні ініціативи влади… Більше того, Ви є одним із фундаторів Благодійного фонду «Волинь 2014», який відомий важливими справами.

– Ми це робимо не для влади, а для міста і лучан. Ми тісно співпрацювали з Миколою Романюком як керівником Луцька, він часто звертався з різними проханнями, бо його турбувала доля міста і людей. Особливо, що стосувалося сімей учасників АТО та сімей загиблих героїв.

Ми вже три роки підряд фінансуємо підготовку діток з таких сімей до школи. Починаючи із 2014 року виділяли по 120 тисяч гривень на те, щоб цих дітей зібрати до школи. Крім того, два роки підряд у День Миколая ми дітям, чиї батьки загинули в АТО, дарували подарунки: в 2015 році – планшети, а в 2016 році купили спортивні велосипеди.

На благодійність виділяємо значні кошти, але стараємося робити такі справи не для піару, а для душі, і в більшості випадків без реклами. Що стосується Благодійного фонду, можу сказати, що тут зібрались відповідальні і самодостатні люди, котрі роблять велику справу заради збереження Української незалежної держави.


– До благоустрою мікрорайону ГПЗ теж долучаєтесь? До речі, ви не проти, що завод вже 20 років, як змінив назву, а лучани все-одно цілий район називають за звичкою – ГПЗ?

– Звісно, до благоустрою свого мікрорайону долучаємось. В кінці минулого року, наприклад, на бульварі Дружби Народів допомагали встановити сучасну систему вуличного освітлення. Щороку перед Великоднем наші працівники прибирають парк Дубки, чистять річку Жидувку. Цей рік теж не став винятком: з 1 по 8 квітня працює дві бригади, щоб розчистити території, привести до нормального вигляду.

А стосовно «ГПЗ»… Люди звикли – хай так і говорять, раз прижилося. Головне ж не назва, а що за нею стоїть. А за нашим ім’ям сьогодні – багатолітня і головне – безперервна історія успіху та розвитку.

Довідково. Цибульський Володимир Іванович – генеральний директор акціонерного товариства «СКФ Україна» (публічне). Трудову діяльність на підприємстві розпочав в 1977 р. на посаді майстра цеху нестандартного обладнання. В лютому 2002 р. був призначений на посаду генерального директора. Нагороджений Грамотою Верховної Ради України (2005 р.), Грамотою Мінпром-політики України (2002 р.). Присвоєне почесне звання «Заслужений машинобудівник України» (2008 р.). Нагороджений Орденом За заслуги III ступеня (2012 р.), Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Української православної церкви Київського Патріархату. Є головою Волинського обласного об’єднання організацій роботодавців, заступником голови Федерації роботодавців України, членом Національної тристоронньої соціально-економічної Ради.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)