Художниці креативно розмалювали старий будинок у Луцьку: що із цього вийшло. ФОТО

Авторка роботи мисткиня Марічка Островська розповіла Інформаційному агентству Волинські Новини про те, як виникла ідея додати кольору непримітному міському будинку, що саме зображено на стінах і як усе відбувалося.

«Ще раніше, під час приватної розмови з власницею луцької кав’ярні «Шарлотка», ми припустили, що було б досить непогано оживити й розмалювати один із будинків на вулиці Богдана Хмельницького, який, наче зачарований – з ним постійно щось трапляється: то у нього автомобіль в’їде, то на його стінах щось нехороше напишуть.

Їй подобається стиль, у якому я працюю. Тож, за допомогою кольору ми вирішили привернути увагу лучан до багатостраждального будинку. Можливо, після того, як на ньому з’явився гарний розпис, зникне бажання паплюжити його стіни й у вандалів. Принаймні, дуже сподіваємось на це. Колись у мене була мрія малювати великі роботи, але я не очікувала, що мені доведеться виконувати настільки масштабний проєкт, ще й на стіні», – розповідає художниця.

При цьому Марічка наголосила, що разом із своїми помічницями до роботи не приступали, поки не отримали всіх необхідних дозволів.

«Спочатку збирали підписи мешканців, сусідів, потім підготували відповідний проєкт, і його нам погодили. Оплата вартості витратних матеріалів відбувається після реалізації проєкту. Але ж закупівля матеріалів – дуже витратний процес, а звідки у звичайного художника стільки грошей. Тому нам допомагали друзі, знайомі, я продала декілька своїх картин, і ми таки купили все необхідне. А коли міська рада виплатить нам кошти, ми обов’язково повернемо всі борги друзям», – каже мисткиня.

Водночас, лучанка зазначила, що у розписі на будинку повністю збережена її власна стилістика малювання.

«Ти ж, певно, помітила, що на малюку – усюди пари. Крім однієї єдиної дівчинки з валізою у руках, яка, утім, все одно прямує до хлопця, що сьорбає каву. Вона йде Луцьком, минаючи замок Любарта, лютеранську кірху, костел – якщо роздивитися, то там це все є. Тобто, ми зобразили три сформовані пари, і дівчина, яка приїхала до Луцька, також рухається назустріч своїй половинці. Так зароджуються кохання. Від цього і назва ЛУЦЬК РОМАНТИЧНИЙ #БезГрішні.

Роботу я виконувала пензлем, бо навиків малювати аерозольними фарбами у мене поки немає. Я ж не графітчик, а художник. Але у мене були дуже класні помічниці – моя подруга Маргарита Паламарчук, з якою ми й раніше працювали разом, та студентки з факультету культури та мистецтв ВНУ імені Лесі Українки. Так вже склалося, що викладачі постійно «підкидають» мені хороших студенток, з якими ми дружимо і після втілення проєктів чи практики», – зі щирою посмішкою розповідає художниця.

Жінка з гордістю каже, для неї малювання – це не просто хобі, а й улюблена робота, справа усього життя. Натхненна ідеєю розмалювати непримітний сірий будинок, Марічка разом з однодумницями працювали навіть за несприятливих погодних умов.

«Ми малювали навіть у дуже холодні дні. А у фарби ж є нюанси по вологості: потрібно дотримуватись певного температурного режиму, при якому фарба засихає. До прикладу, при високій вологості, ми не працюємо. Але у дні, коли вологість була допустимою, навіть попри низьку температуру повітря та інші сторонні чинники, ми працювали. Але ми сміялися, про щось розмовляли. До нас приходили люди, хвалили, приносили печиво, чай і каву. На диво, обурених серед лучан майже не було, окрім одного чоловіка, у якого, певно, був поганий настрій», – посміхається мисткиня.

До слова, дівчата розмальовували будинок з ранку до вечора протягом двох тижнів.

«У сукупності ми працювали 14 повних робочих днів, бо ж у кожної з нас є робота або навчання, тому малювати могли лише у вихідні, або вільний від роботи час», – пояснює художниця.

Розпис повністю завершили у понеділок, 16 листопада.