Росіяни закатували у полоні волинянина за відмову говорити російською

Сьогодні соцмережами шириться фото українського захисника Олександра Грицюка, якого вбили у російському полоні в СІЗО. Чоловіка просто закатували: морили голодом - втратив понад 60 кілограмів ваги, наджорстоко били, виривали нігті, і це ще не повний перелік злочинів проти людяності, що відбувались із ним у російському концтаборі смерті.

Про це пише texty.org.ua.

Олександр Грицюк (Ківерці, Волинська область) потрапив в полон до окупантів у квітні 2022 року під Новобахмутівкою. Пішов добровольцем, воював у 110-й бригаді імені Марка Безручка. Родичам повідомили про повернення тіла в січні 2024 року.

"Коли ми 25 січня приїхали в Київ на впізнання тіла, я була шокована тим, що побачила. Це була дуже страшна картина. Особливо вразило, наскільки худе тіло привезли", - ділиться дружина загиблого воїна Оксана Грицюк.

Лікарі повідомили дружині, що в загиблого не було й п’ятдесяти кілограмів. Олександр був високого зросту — 180 см. До полону він важив 110 кг та був фізично здоровий. Те, що від нього залишилося, це лише кістки та шкіра.

"Голова була вся синя, ніс на бік, вказівні пальці без нігтів. Чи вони висмикнуті, чи відбиті, я не знаю. Сліди катування по всьому тілу", — розповіла дружина Грицюка.

Співкамерники закатованого воїна пізніше розповіли жінці, що росіяни постійно жорстоко били Грицюка "або в камері, або виводили назовні. За те, що він не хотів розмовляти російською".



Оксана розповіла, що у вересні 2022-го вона отримала один-єдиний за весь час лист від чоловіка. Причому написаний російською мовою:

"Здравствуйте, моя супруга. Нахожусь в плену в Российской Федерации. Был ранен. Кормят, одевают, обувают. Предоставляют всю необходимую медицинскую помощь. Жду обмена и скорейшего возвращения домой".

У лютому 2023-го звільнений із полону співкамерник мого чоловіка розказав дружині полоненого, що з ним усе добре, ставляться більш-менш нормально, зараз не б’ють, вижити можна.

"Тепер я розумію, що він так казав, щоб мене не засмучувати. Далі було просто глухо, жодної звістки про чоловіка. Щоправда, у грудні 2023-го мені зателефонував представник Лубінця (Дмитро Лубінець — уповноважений ВРУ з прав людини, — Ред.) і сказав, що є можливість передати речі й лист чоловіку. Я написала листа, додала кілька фотографій і відправила на Національне інформаційне бюро. Це було якраз перед Новим роком. На той момент мій чоловік був уже неживий, але я про це ще не знала", - розповідає дружина українського захисника.

Його співкамерники пізніше розповіли жінці, як над ними знущалися. Щодня били. Били або в камері, або виводили назовні.

"Били дуже жорстоко, особливо мого чоловіка. За те, що він був високого зросту, статний, за те, що був із Західної України й не хотів розмовляти російською. На нього казали "ти бандерівець, вас треба вбивати й різати всіх". Його дуже жорстоко били. Так, що він непритомнів. Між побиттями змушували годинами стояти непорушно. Іноді з піднятими руками. Їх майже не годували. Одного разу було якесь свято, а у дворі СІЗО бігали собаки, то наглядачі набрали їм собачих недоїдків, накидали туди собачої шерсті й дали це як їжу", - ділиться почутим від полонених жінка.