«Мене, як то кажуть, «взяли на слабо», – Тетяна Ціхоцька

Тетяна Ціхоцька – душа і голос Волинського краю. Популярна виконавиця українських народних пісень розповіла для інтернет-видання «Волинь24» про свій творчий шлях, фобії юності і «Коляду з Ціхоцькою».

– Співати – це була ваша дитяча мрія?
– Я думаю, що для будь-якої творчої людини інших підстав немає,окрім тієї, щоб жити у творчості. І, маючи таку співочу родину, я обожнювала цю справу з дитинства. У нашій сім’ї була особлива традиція – кожне свято ми закінчували співами.Дуже прикро, що в сучасних українських родинах такого не практикують.

– Окрім того, що займалися вокалом, ви ще й грали на музичних інструментах, так?
– Так. Це була бандура. Якось батько мене спитав, куди б я хотіла піти, який музичний гурток відвідувати. Я й сама ще не знала. Пішла в Палац піонерів (тепер – Палац учнівської молоді – авт.), і оскількиу нас вдома були баян і гармошка, а я весь час на них пілікала, підбирала різні мелодії, то батько відправив мене на баян. Але як на мене глянули, зрозуміли, що за цим баяном мене видно не буде. Запросили на не менш важкий інструмент – бандуру. В мене дуже хороший слух і музична пам’ять, і перші роки я просто підбирала всі мелодії, які потрібно було грати. Теорію музики і сольфеджіо я не знала і не вчила, і саме через це доля зіграла зі мною злий жарт. Коли ж настав час грати складніші і серйозніші твори, то я з цим вже не справлялася. Як то кажуть, одним пальцем на бандурі я грати вмію, але бандуристкою себе не вважаю. Хоча 8 років відзаймалася в музичній школі по класу бандури, тримали за гарний слух.

– Талант був вродженим, чи все ж більше бажання, яке хтось допоміг розвинути?І хто ж вплинув на такий вибір?
– Я думаю, що талант – вроджений, адже всі в родині мають і голос, і музичний слух. А розвинути допоміг батько. Якби він свого часу мені не запропонував іти й визначатися з музичним гуртком, то, можливо, все пішло б не так. Чесно кажучи, я розривалася між танцями і співом. Обожнювала танцювати, витанцьовувала на весілях до болю в шлунку. Тому, можливо, були всі шанси не стати співачкою.

– Які ще гуртки відвідували в дитинстві?
– Я ходила в басейн. Плавання моє закінчилося тим, що я не змогла подолати свій страх перед занурюванням у воду. Не могла стрибнути вниз головою з тумбочки. Тож плавала до того часу, поки нас не почали змушувати це робити. Тренер булла дуже категорична, і більше на заняття вона мене не пустила. Я тоді булла дуже ображена, бо плавати любила, тому й зараз відвідую басейн. А ще я пам’ятаю, як ми з нею зустрілися на якомусь спортивному турнірі, де вона була просто запрошеною, а я співала. Я тоді їй нагадала про той випадок, а вона відповіла, що якби не вигнала тоді мене, то,може, я б сьогодні не співала.

– Якщо не секрет, то побороли свій страх?
– Так, поборола. Мене, як то кажуть, «взяли на слабо», і це спрацювало.

– Розкажіть про свій естрадний досвід.
– Мені просто пощастило колись попрацювати на студії «Олекса». Це була одна із перших сучасних студій звукозапису. Такий собі своєрідний музичний центр, куди приїжджали всі найпопулярніші виконавці того часу. Це і Оксана Білозір, і Павло Зібров, і В’ячеслав Хурсенко, і Василь Зінкевич. Всі приїжджали робити записи і аранжування в Дмитра Гершензона. Ну і, відповідно, в мене була своя концертна діяльність.

Я дуже любила працювати в студії звукозапису і, можна сказати, що співати я навчилася саме там. Під час роботи над записом ти чуєш всі свої «гріхи». Тому зараз я практикую це і зі своїми вихованцями з вокальної студії «Жайворонки». А батькам завжди кажу, що не можна шкодувати грошей на запис дитини у студії. Ніхто так не зробить зауваження, як сам собі.

З тими піснями, які записувала на студії «Олекса», я їздила на різні конкурси і здобувала свій естрадний сценічний досвід. Пісні я писала сама, так вони в мене і збереглися. Брала участь у різних хіт-парадах, на той час дуже популярних. Це було до того, поки я не створила власний проект «Коляда».

– Що вас надихнуло на створення власної дитячої фольклорної студії «Жайворонки», яка існує вже 6 років?
– Це все продиктував досвід. Досвід, напрацювання, освіта, магістерська і бакалаврська праці, які були на тему саме дитячого фольклору. І з’явилося внутрішнє бажання ділитися своїми знаннями.

– Як потрапити до вашої студії?
– Зателефонувати до мене. Ми беремо всіх. Мені здається, що професійно співати потрібно тільки тим, хто має вроджений слух, хороший голос, але водночас переконана: якщо дитина має бажання, то потрібно підтримати її і вести співати. Навіть музичний слух можна розвинути.

– Незабаром новорічні свята, чи буде нова «Коляда з Ціхоцькою»?
– Звісно, що буде. Це наш традиційний концерт, який відбувається вже понад десять років. Попередня дата «Коляди» – 11 січня. Зазвичай в нас це відбувається так: «Коляда» закінчилась, готуємось до нової «Коляди». Але привідкрию секрет, що на наступний рік я починаю реорганізацію,і в планах є серйозні зміни цього проекту. Це сюрприз, тому зараз не хочу казати про плани, щоб не наврочити і щоб вони відбулися.

Окрім цього проекту я також готую «Зимову казку» – дитячий вокальний конкурс, який заснувала минулого року.

– Яке ваше ставлення до сучасної музики, чи поділяєте смаки молоді?
– Я слухаю різну музику. Будь-яка музика, створена професійно, не те що має право на життя, вона такоюй повинна бути. Але обрала би класику. Нечасто, але слухаю популярну масову музику. Мадонна, Джексон, Стінг, Вакарчук, важко обрати когось одного. Із сучасних – «Антитіла».

– Що б ви порадили молодим артистам?
– Якщо хочеш чогось досягнути – ти повинен завжди бути оригінальним і неповторним. У своєму конкурсі «Зимова казка» я порушую дуже важливе питання плагіату і збереження авторських прав. Ну хіба можна бути цікавим, якщо з дитинства копіювати і переспівувати інших виконавців?

Вела розмову Валерія КОЛІСНИК
Фото з особистого архіву Тетяни Ціхоцької