«Між економікою і здоров’ям людей ми обрали здоров’я», – Ігор Чорнуха про коронавірус, будівництво, ринок житла і… футбол

Одне з найпотужніших будівельних підприємств Волині – ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» – уже понад місяць на карантині. Попри те, що будівництво в Україні під час епідемії коронавірусу офіційно не заборонене, керівництво цієї організації ухвалило таке рішення, аби зберегти здоров’я працівників.

«У нас працює більш ніж 700 людей. І ми, як би пафосно це не звучало, відповідальні за їхнє здоров’я, – каже генеральний директор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха. – Це основна причина того, чого ми не працювали. Розуміючи, що нікуди не зник ризик поширення хвороби в майбутньому та не найкращу економічну ситуацію в країні, вже з 12 травня підприємство відновить роботу та на другий день вийде на ті темпи, які були до карантину. Тож клієнти, які купили в нас житло, можуть не хвилюватись: усі зобов’язання перед ними будуть виконані. Бо ми дорожимо репутацією надійного партнера, яку набували роками. І цього разу вона не буде зіпсована».

«НАСКІЛЬКИ ВСЕ СЕРЙОЗНО, Я ЗРОЗУМІВ, КОЛИ ЗАХВОРІВ ДИБАЛА»

Ми домовились записати це інтерв’ю в кабінеті Ігоря Вікторовича. На вході в офіс, що на Клима Савура, 29 у Луцьку, вивіска «Карантин» і стрілка, що вказує на домофон. Спілкуюсь із охоронцем. Той, завчасно попереджений, відчиняє двері й міряє мені температуру. «36,6», – показує і запитує, чи знаю, куди йти. Перед тим, як піднятися в кабінет Ігоря Чорнухи, пропонує мені обробити руки антисептиком.

Декілька баночок з антисептиком стоять і на поличці біля робочого столу генерального директора ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536».

«Я спочатку й сам не дуже вірив у можливі масштаби пандемії коронавірусу, якими лякали ЗМІ. Хоча з перших днів запровадження карантину, виконуючи рекомендації уряду, ми ввели всі необхідні обмежувальні заходи. Тоді ще продовжували працювати. Та коли прочитав, що на Сovid-19 захворів і розповів про перебіг захворювання нападник збірної Аргентини й італійського «Ювентуса» Пауло Дибала, зрозумів, що все серйозно. Ну навіщо молодій, здоровій людині, яка регулярно тренується, вигадувати собі болячку? У нього ж багатомільйонний контракт, хіба йому хочеться втрачати гроші?» – аргументує своє бачення ситуації керівник будівельної організації.

Ігор Чорнуха – не тільки палкий футбольний вболівальник, він і сам грає в цю гру, утримує футбольну команду з однойменною з підприємством назвою («Луцьксантехмонтаж №536»). Яка виступає в чемпіонаті Волинської області й першості України серед аматорських команд.

Та розмова цього разу буде не про футбол, а про будівництво.



НЕ ВСІ ЗАБУДОВНИКИ НЕСУТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗДОРОВ’Я БУДІВЕЛЬНИКІВ

– Наскільки я знаю, тільки в Чернівцях заборонили будівництво. Та й то не всі забудовники дотримуються цієї заборони. В Україні під час карантину будівництво дозволене. У Луцьку воно триває. Чому ж ви зупинили роботу?

– Я сам їжджу по Луцьку і бачу, що на багатьох об’єктах роботи тривають. Але, зверніть увагу, на цих будівельних майданчиках робітники часто ані масок не мають, ані соціальної дистанції не дотримуються. Напевно, це ніхто не контролює. Розумієте, на ринку будівництва житла нині працює чимало людей, керівників підприємств, тих, хто називає себе забудовниками, які не мають власних будівельних колективів. Вони мають кошти, відділи продажів і все. А будівельників вони наймають зі сторони. Це або якісь підрядники працюють за договорами, або шабашники. Ці керівники-забудовники не ототожнюють себе з робітниками, не вникають в їхній побут, їх не цікавить, як працівники доїхали, де вони проживають. В них не стоїть завдання контролю за здоров’ям людей, бо ті практично не є їхніми працівниками. Вони покладають відповідальність за здоров’я на самих працівників. І відповідно, якщо хтось раптом захворіє, вони цим не перейматимуться.

– Тобто увесь цей час, понад 50 днів, ваше підприємство не працювало?

– Ні. Повністю зупинили роботу ми не відразу. Коли 11 березня оголосили карантин з наступного дня ми почали виконувати рекомендації, як запобігти поширенню хвороби. Насамперед знизили навантаження на окремі об’єкти, щоб не було великого скупчення людей, щоб можна було дистанцій певних дотримуватись. Роздали людям інструкції, як себе поводити, зокрема, в побутових приміщеннях. Забезпечили засобами індивідуального захисту, антисептиками і тому подібним. Старалися донести людям побільше інформації, щоб запобігти спалаху хвороби на підприємстві. Хоча на той час багато хто ще не вірив, наскільки це все серйозно. Так ми пропрацювали до 26 березня, коли уряд знову посилив карантинні заходи. Пам’ятаю, це був четвер. За п’ятницю ми ухвалили рішення і з 30 березня призупинили взагалі все будівництво. Отак, як рекомендує уряд. Вже до того моменту багато наших постачальників (це й цегельні заводи, і заводи, які виготовляють залізобетон) призупинили роботи, наш громадський транспорт перестав курсувати. Хоч ми десь тижня півтора, з 11 по 30 березня, довозили своїх людей власним транспортом. І з 30 березня, розуміючи наперед, що чекає економіку, але роблячи вибір між економікою і невідомою хворобою, яку ми самі, напевно, до цього моменту ще до кінця не можемо усвідомити, ми вибрали здоров’я наших людей. І з 30 березня до сьогодні наші працівники перебувають вдома у статусі «часткового безробіття на період проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню Covid-19», як про це йдеться в нормативних документах. Розумію, що це боляче б’є по добробуту сімей наших працівників, але краще так, ніж якби люди перебували у відпустках за власний рахунок. Чи працювали б, ризикуючи інфікуватись.

– За вимушений простій ваші робітники щось отримають?

– Люди повинні отримати компенсацію на рівні мінімальної заробітної плати. Адміністрація нашого підприємства як роботодавець виступила агентом працівників, підготувала пакет документів і передала його в службу зайнятості. Це для держави явно дешевше, ніж багато людей було б сьогодні на утриманні держави. Тому що їй довелось би самій з пів року виплачувати людям допомогу з безробіття. І сума була б у півтора-два рази більша, ніж за час вимушеного простою виробництва. Сьогодні ми ці кошти чекаємо.

– А вірите ви, що держава дотримає слова й обіцяні компенсації надійдуть?

– Сьогодні на рівні уряду і парламенту ухвалено багато хороших речей. Можливо, не так, як би хотілося, але ми виходимо з можливостей держави. Розуміємо, що коштів на сьогодні немає. Але якби заплатили хоча б щось, це була б для людей якась підтримка. Вони відчували б, що держава про них дбає. Та поки що підтримки від держави не маємо жодної. Як і медики, які говорять, що не отримали жодних доплат, як і малий і середній бізнес, який надалі виплачує надзвичайно високі кредитні ставки. Але сподіваємося, працівники наші сподіваються також. Ми ж не просимо просто так. За минулий рік до бюджетів різних рівнів «Луцьксантехмонтаж» сплатив 100 мільйонів податків. Тож ми маємо право претендувати на те, щоб держава підтримала наших працівників. Не саме підприємство, а людей які на ньому працюють. Безумовно, ми зазнаємо збитків, тому що мусимо охороняти будівельні майданчики, підтримувати мінімальною можливу життєдіяльність підприємства, не виробляючи на цю хвилину жодних матеріальних цінностей. Кожне підприємство сьогодні зазнає великих збитків. І тому ми чекали перший сигнал від уряду, від держави, який уже надійшов, що з 11 травня послаблюються карантинні заходи.



ЩО ТАКЕ ВІДКЛАДЕНИЙ ПОПИТ НА ЖИТЛО?

– Як ви готуєтеся виходити з карантину? Ви ж, в принципі, повинні 12 травня запрацювати.

– Так. Ми завтра (розмова записувалась 5 травня – С.Л.) збираємо весь наш актив – начальників дільниць, відділів, і з кожним особисто будемо проговорювати, як організувати роботу. Ми вирішимо, як будемо ставитись до наших працівників старшого віку, людей із групи ризику. Все це ми продумаємо. Та водночас ми розуміємо, що людям нема від кого чекати підтримки. Я говорю про державу. Це зовсім не те, що люди могли заробити при нормальній, працюючій економіці. Держава допоможе – добре. Але це не більше, ніж увага. На ті гроші, які вона обіцяє заплатити, я не думаю, що можна вижити. Люди ж розраховують свої доходи, гроші закінчуються в кожній сім’ї. Якщо ти не працюєш, нема поповнення сімейного бюджету, падає купівельна спроможність, та й держава без податків. Це ще більше підсилює згубні наслідки усіх заходів, які були введені.

– Чи багато у вас об’єктів зараз?

– Більш ніж десяток, і вони не тільки в Луцьку. Житлових, які маємо ввести в експлуатацію цього року, три. Найближчі – два, це житлові комплекси в Липинах і на вулиці Залізничній у Луцьку. І під кінець року ще один.

– Люди сьогодні охоче купують житло?

– Є такий термін: відкладений попит. Це те, що ми сьогодні переживаємо. Це означає, що люди від ідеї придбання житла не відмовились, але вони перелякані тими проблемами, які неждано постали, і вичікують. Вони краще затиснуться, поживуть в менших квадратах цілою сім’єю, але вони не знають, що буде далі. Наприклад, заробічани. От приїхала людина в Україну, кордони закриті. Вона заробила 30 чи 35 тисяч доларів за весь період за кордоном, планувала 25 тисяч з них потратити – купити житло і далі їхати на заробітки. То вона зараз задумалась, що буде далі: «А раптом я проїм всі ті кошти і взагалі нічого не буде». І ось людина робить вибір між тим, щоб забезпечити собі витрати на майбутнє, але обмежити себе тими квадратами, що є в наявності. Зараз в очікуванні всі. Якщо цей період мине, відкриються кордони всередині Євросоюзу, відразу наші українці не поїдуть. Всередині Євросоюзу також кон’юнктура бізнесу зміниться. Кожна держава захоче спочатку завантажити власного працівника. Також будуть якісь обмеження. Потім відкриються кордони для інших держав. Ну є сезонні роботи, є постійні, тобто по-різному воно буде. Але здебільшого поки наш заробітчанин поїде туди, поки місяць-два не отримає регулярну заробітну плату, він також нікому не скаже: «Купуй житло тут, в Україні». А це воно одне за одним. І воно накладається на періоди. І період до відновлення живого попиту я бачу – це десь 4-5 місяців. І це нова загроза для тих підприємств, які зайнялися будівництвом, але в яких зараз немає регулярних фінансових надходжень. Вони продавали одну-дві квартири за місяць, у них були обігові кошти, якими вони могли розрахуватися за матеріали, за роботу з людьми і так далі. Я вважаю, що державним чиновникам сьогодні варто задуматись над тим, що цей відкладений попит не кожен переживе. Не кожне підприємство. І від цього можуть постраждати покупці житла, які вклали гроші в будівництво, але можуть залишитись взагалі без житла. Бо забудовники можуть просто кивати на тих два-три місяці карантину, що були, і роками не здавати житло. Або взагалі не зможуть довести його до пуття. Тому що інші будуть дивитись: ага, він не працює, не будує, почекають місяць-два-три – не почав будівництва, тож не купуватимуть в нього квартир. І це такий клубок нерозв’язаних проблем. І це одна із загроз, що може призвести до економічного колапсу для окремих забудовників і їхніх покупців.

– А у вашого підприємства є той запас міцності, який може гарантувати покупцям житла, що об’єкти здасте вчасно?

– Ми завжди думаємо про економіку підприємства. Навіть у час карантину. Є заборгованість перед нами, в тому числі це пов’язано з державними бюджетами. Є перед нами великі борги, де ми вже повністю виконали свої зобов’язання, але нам не платять з різних причин. Якби сьогодні в нас всі ті кошти були, ми б себе взагалі добре почували. Але ми поскорочували багато витрат і оптимізували роботу для того, щоб підприємство перебувало на плаву.

– А людей не скорочували?

– Жодної людини ми не скоротили. Розраховуємо, що більшість людей буде задіяно і ми зможемо відновити роботу на всіх тих об’єктах, де вона тимчасово була зупинена.



«ДЕРЖАВА ТРОШКИ НЕПОВОРОТКА»

– Чи маєте замовлення за державними програмами? Чи стабільно їх фінансують?

– В кожній ситуації по-різному. На сьогодні з деяких об’єктів органи місцевого самоврядування перекинули кошти на боротьбу з поширенням інфекції, а надходжень до бюджету нема. У мене є сумнів, що ті договори будуть виконуватись. Але ми будемо думати, як завантажити людей. Де є договори, ми мусимо виконувати зобов’язання за ними, тож будемо потрошки працювати. А далі одночасно погоджувати й вирішувати питання фінансування.

– А в процентному відношенні як у вас розподіляються замовлення щодо житла і об’єктів соціальної інфраструктури?

– Як коли. У минулому році, наприклад, було рівно 50 на 50. Але в нас були великі інфраструктурні об’єкти. У співпраці зі Світовим банком ми проводили роботи із заміни в Нововолинську водопроводу, а в Тернополі – тепломережі. Там був виконаний досить великий обсяг дороговартісних робіт. Це прокладання труб великих діаметрів, встановлення високотехнологічного обладнання…

– За це з вами розрахувались?

– Не повністю. Один з тих об’єктів, де не розрахувались, – у Нововолинську.

– Це європейські гроші чи місцеві?

– Там усе переплетено. І місцевий бюджет, і Міністерство фінансів як гарант, і Світовий банк. Там є такі речі, що хтось там перед кимось не виконує зобов’язань, а нам не платять, бо блокуються рахунки. Тобто ми свої зобов’язання виконали повністю. І на сьогодні нам винні великі кошти.

– Цього року не маєте таких об’єктів?

– Ще все попереду. Маємо, наприклад, кілька тендерів, де ми брали участь. Це інфрастуктурні проєкти, ще більші, ніж ті два минулорічні. Один – на 10 мільйонів євро. Поки що на них немає акцепта (підтвердження – С.Л.). Тобто потенційний замовник ще має час, він думає, хто має виконувати ті роботи. Чекаємо оприлюднення результатів. Це великі міста, там запланована заміна каналізаційних мереж.

– У вас працюють не тільки лучани. Чи вийдуть вони на роботу?

– Так, у нас працюють люди з усієї області. Але наразі ми не будемо забезпечувати людей житлом, як це раніше робили. У нас є свій гуртожиток у Луцьку, але ми не будемо його відкривати, щоб не було спалаху інфекції.

– Тобто працювати будуть тільки місцеві?

– Або тільки місцеві, або працівники, які самі зможуть добиратися на роботу. Де буде можливість – будемо довозити. Але за одним працівником 140 кілометрів автобус, звісно, не поїде. Тобто ми зараз будемо вирішувати, як організувати кожне робоче місце.

– Які бачите перспективи?

– Перспективи є, але має пройти певний час. І сьогодні ще раз хочу сказати, що функція держави – десь, можливо, пожвавити попит, десь, можливо, захистити людей або якісь компенсаційні механізми ввести, якийсь статус, що цих три місяці, наприклад, можна продовжувати роботи за договорами з клієнтами. Це я не про себе говорю. Тому що ми з вівторка починаємо роботу, і свої темпи наженемо. Але сьогодні загроза велика в тому, що люди повкладали кошти і можуть зіткнутися з тим, що не отримали житло, як це було в період попередніх фінансових криз.

– «Луцьксантехмонтаж №536» завжди було соціально відповідальним підприємством. Чи берете участь у благодійних програмах із запобігання поширенню коронавірусу.

– Так. Місяць тому відновив діяльність благодійний фонд «Волинь-2014», через який ми беремо участь у допомозі. Там є керівництво, спільний бюджет,з якого фінансуються найбільш необхідні потреби медичних закладів,обговорюючи з головними лікарями. Ми переказали у фонд 300 тисяч гривень. Також до нас звертаються окремо завідувачі відділень лікарень, для потреб яких ми закуповували засоби захисту, інструменти, обладнання. Ще допомагаємо одному із закладів, який надзвичайно важливий для боротьби з Covid-19, зробити ремонт приміщень. Розумієте, держава трошки неповоротка, вона показала себе не дуже ефективною у боротьбі. Навіть ті закони й постанови, що поприймали, виконавча влада в нас не настільки швидко працює над їх реалізацією. Те саме й у медицині. Навіть якщо і є якась допомога, вона не охоплює весь спектр необхідного на сьогодні. Бізнес більш ефективний. Нас ніхто не питає, не перевіряє, куди ви гроші тратите, це ваші особисті, тратьте, помагайте. То ми швидко реагуємо, закупляємо те, що от сьогодні на сьогодні або на вчора треба було. Оце важливо. І, звичайно, те, що навіть у планах нема закупівель, але воно необхідне, бо більш ефективне. А кожен лікар краще знає, що йому треба сьогодні. Тому й звертаються до нас.

Вів розмову Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)