Про вирубку дерев та чиновницьку зарозумілість

В останній день червня у Луцьку почали вирізати дерева, та не де-небудь, а на центральній пішохідній вулиці Лесі Українки. І це все – без зайвих попереджень та пояснень. Відразу стало зрозуміло, що жителі вулиці та й інші небайдужі містяни так просто цього не залишать.

Після перших протестів Микола Ярославович вирішив все ж вислухати думку громади. Зустріч була, м’яко кажучи, галасливою – конструктивного діалогу налагодити так і не вдалось, а буді-які пояснення чиновників розбивались об вигуки обурених лучан.

Врешті-решт градоначальник вимушено пішов на поступки та пообіцяв залишити в спокої решту дерев на Лесі Українки, принаймні до осені. А тоді, мовляв на місці зрізаних посадять нові і лучани на власні очі побачать, що вони кращі за старі насадження.

Я не вдаватимусь до проблеми вирубки дерев, як такої. Скажу лишень, що виросла на цій вулиці і якщо одного дня я вийду вранці з дому і побачу одні пеньки, радості це мені аж ніяк не принесе.

Скажу про інше – попри обурливі крики Миколі Романюку і Ко все ж вдалось розповісти про те, якою може стати центральна вулиця Луцька після реконструкції. І, як на мене, рівні 3-4-метрові дерева однакої форми, які точно не впадуть нікому на голову – далеко не найгірший варіант. Звичайно, питання вартості нових дерев, а також їх кількості, термінів посадки, зрештою доцільності вирубки того, що ще впевнено стоїть, залишаються відкритими. Не пам’ятаю, аби в нас ремонтували, замінювали щось, що ще хоч трохи тримається, не кажучи вже про те, що більшість дерев не вгодили чиновникам лише своїм зовнішнім виглядом. Острах, що хтось на цьому наживається, звичайно, є. Але, напевно, прослідкувати за тим, аби цього не трапилось, якраз завдання громади.

Але питання знову ж таки в іншому – навіщо речі, які гарантовано викличуть резонанс в суспільстві, робити поспіхом та без попередніх презентацій, обговорень? І, будь ласка, не треба говорити, що ті самі обговорення були і всі про них знали. Все-таки журналісти за цим слідкують. Та й якось не помічала я оголошень про громадські слухання на дверях свого під’їзду, а друзі в Фейсбуці не поширювали аналогічні дописи.

Так, на перший погляд, непогана ініціатива, розбилась об хвилю нерозуміння лише через те, що хтось не повважав за потрібне розповісти про неї містянам. Напевно, якщо однією з своїх переваг постійно називаєш відкритість, потрібно бути послідовним…

Тим часом дерева почали вирубувати чи не в усіх районах Луцька і тут вже владці не намагаються прикрити це благими намірами про реконструкцію. Що переможе в цій боротьбі – людське обурення чи чиновницька впертість, покаже час.