Що читає Григорій Пустовіт? РОЗМОВА У КНИГАРНІ

До книгарні Григорій Пустовіт ходить рідко. Зізнається: має електронну книгу і “план літератури”, в якому ... сотня позицій. Усе це - книги з Інтернету.

Попри це на розмову із “Волинь24” у книгарні Волинської обласної друкарні Григорій Олександрович погодився. Тож, що читає уже досвідчений волинський політик і чи знайде на полицях луцької книгарні своє “чтиво”?


Довідково. Книжкові смаки нинішнього депутата Луцької міської ради, а в минулому лідера волинських батьківщинівців та голови облдержадміністрації Григорія Пустовіта - особливі.

По-перше, в силу певних біографічних обставин він, можна сказати, виріс на російській літературі й на тамтешній класиці знається непогано. Народився в Дубному на Рівненщині. Однак вже з 15-ти років навчався у Калінінському суворовському училищі і жив на території Російської Федерації. Лише у 1992-му переїхав в Україну. Відтоді оселився в Луцьку.

По-друге, серед ЙОГО книжок багато документалістики, історіографії, політичної публіцистики... За словами Григорія Олександровича, саме з книжок він вперше дізнався, що таке політика і з чим її подають...

***
..."Я, напевне, більше читаю газет (Обідня пора. В книгарні на пр-ті Волі поміж тим - людно. Григорій Пустовіт приглядається до книжкових полиць.) Ну, точніше: я газет сьогодні в класичній формі вже не читаю. Бо черпаю інформацію в Інтернеті. Хоч до сьогодні пам'ятаю рядки Андрія Вознесенського: "Чітатєлі газєт - глотатєлі пустот". Як би там не було, я намагаюся багато читати, особливо аналітики".

***
...“Пригадую, що бібліотекарка якось навіть нажалілася моєму татові: "Ваш син багато читає, але все підряд". Це був другий-третій клас. А тато відповів: "Хай читає. Свою книжку він знайде". Підказувати не взявся”.

(На запитання, з якого відділу він найчастіше починає “мандрувати” книгарнею, Григорій Пустовіт відповідає “з політичного, хоч такого, напевне, нема”... А тому одразу шукає серед книжок у магазині шукає “свою” літературу)


***
..."Лев Кассіль "Будьтє готови, Ваше височєство". З дитячого ще... Це перша в житті книжка, яка видалася мені цікавою. Принц потрапляє в піонерський табір. Як він себе вів, як йому дивно було... Напевне, я вперше тоді зустрівся з іншим поглядом на нашу дійсність. Виявилося, що є люди, в яких наші реалії викликають інші враження".

***
..."Знаєте, є книжки, які можуть впливати на світогляд, на хід думок. Це сталося, коли я прочитав Івана Єфремова "Лезо бритви", "Туманність Андромеди", "Час бика"... Все, що тоді можна було знайти Івана Єфремова, я шукав і читав. Тоді, у років 16-17 він став для мене відкриттям”.

***
...“Тоді саме через нього я прочитав Олеся Бердника "Чаша Амріти". На той час вона була вже заборонена. Я пам'ятаю, що її сказали вилучити з бібліотек. Там нічого такого не було. Єдине, що - порівняння комуністичної ідеології з індуською філософією. І пошук точок дотику. Використовуючи комунізм як щит, він показав парелельно інший світ. Товариш запропонував, в якого мама працювала в бібліотеці. От мені він і підказав, що є одна з цікавих книжок. Коли їх знищували, то просто на одну менше раптом стало... (усміхається)”.

***
...“Так сталося, що я з 15-ти років жив в Росії, а сюди приїхав тільки в 92-му. Відколи вступив до Калінінського суворовського училища, жив у світі російської культури, літератури, історії, публіцистики. Формувався як типовий громадянин тоді Совєтського союзу. Багато читав. Тоді для мене знаковим був Анатоль Франс "Острів пінгвінів" і "Повстання ангелів". З цих книжок я почав дізнаватися, як формується політика".

***
..."Коли був головою облдержадміністрації?... В той період я читав тільки документацію, тільки те, що мені прес-служба рекомендувала, і ще дивився хоча б основні аналітичні статті з "Дзеркала тижня". Такий цейтнот був, треба було “перелопатити” гору інформації”.

***
...“Українську літературу я відкрив для себе фактично у 1992-му, коли ми переїхали сюди жити. Перша книжка - то Володимир Винниченко “Відродження нації”. А потім усе, що синові в школі задавали на позакласне читання за новою програмою... Але він не всі книжки встигав освоїти, що не скажеш про його тата”.

(Спиняє погляд на брошурі під назвою “Закон України “Про місцеві вибори”... “Це ви, мабуть, уже напам’ять знаєте”, - коментую. “Ні, таке знати не можна. Він з кожними виборами змінюється”, - категорично відповідає Пустовіт. Йдемо далі...)

***
...“Оцю книжку треба прочитати кожному політику (про видання “Сингапурська історія. Президент Лі Куан Ю”). Це - Лі Куан Ю, президент Сингапуру, людина, яка створила “сингапурське економічне диво”. Її сьогодні читають всі. Це як американський серіал “Картковий будинок”, який усі дивляться. Класика для політиків”.

***
...“Письменник, який рве всі стандарти, - це Микола Панасюк. Тільки про це кажеш, всі починають: “Це той, що редактор газети “Вільна думка”?”. Миколу чомусь пов’язують виключно з “Вільною думкою”. Ніхто не може подумати, що він неймовірно творча людина. Це стільки років потрібно було заганяти свій талант кудись. Повірте, “Я - Іван Франко” - книжка, яка до нас ще прийде. Я її читав у рукописі”.

***
...“Скоропадський - недооцінена постать в українській історіографії (Григорій Олександрович бере з полиці одразу дві книги). Це варто рекомендувати прочитати: “Гетьман України Павло Скоропадський” Леоніда Осауленка та Володимира Засєкіна, у двох частинах. Не знаю, звідки ці автори зібрали таку масу інформації. Але це - однозначно цікаво”.

(Минаємо Пауло Коельо, Оксану Забужко, на яких хоч співрозмовник хоч і спиняє погляд, проте...)

***
...“О! Віктор Суворов. Знайшов те, що шукав. Те, що нове: “Її ім’я було Тетяна”. Це про ...атомну бомбу. Ну, серед того, що тут бачу, найоригінальніше - “Облом”. Суворов описує маршала Жукова, який планував очолити Радянський союз. Але він воював тоді, і його зупинили. Інакше Сталін був би “за щастя”.


***
..."Усі книжки я тепер скачую з Інтернету. А зараз? Зараз читаю “Дари і анафеми” Андрія Кураєва. "Гонімий" протидиякон Російської православної церкви. Дуже цікавий. Неймовірно пише про християнство. І теж - рекомендую...".

***
...“Щодня увечері я обов’язково виділяю годину на книжки. Бо тільки ти зупинишся - все. Знайдеш десять причин, щоб цього не зробити”.
Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павло БЕРЕЗЮК