«Був шок, який переростав у бажання помсти», - волинський волонтер про розстріл під Волновахою

22 травня, 2018, 10:58

-5

«Був шок, який переростав у бажання помсти», - волинський волонтер про розстріл під Волновахою

Волонтер, а нині депутат Волинської обласної ради Костянтин Зінкевич пригадав, як 22 травня 2014 року дізнався про розстріл бійців 51-ої бригади під містом Волноваха Донецької області.

Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.

Нагадаємо, 22 травня 2018 року у Волновасі освячують храм, збудований волинянами.

Подаємо його допис без змін:

Ранок 22 травня 2014 року був більш сонячним, як сьогодні, але почався для мене так само- із перегляду новин. У те, що я прочитав в Інтернеті, спочатку не повірив. Потім перевірив, і був шокований- взагалі, не знав, що робити і як допомогти нашій 51-й бригаді, з котрою ми вже більше двох місяців цілодобово "піднімались" і були на зв'язку.

Потім подзвонила Наталія Попова із пропозицією забрати поранених із Волновахи вертольотами...

Потім переговори з комбригом Яцківим... з іншими військовими. У всіх шок. Який поволі переходив у бажання помсти.

Усі зрозуміли, що не просто так на блок-посту 51-ї бригади біля Волновахи кілька днів "мєстноє насєлєніє" унеможливлювало нормально облаштувати блок-пост. А вище військове керівництво чомусь не дозволяло застосовувати зброю і змістити блок-пост на кілометр (згідно телеграм переписки). Міцева донецька міліція увесь час до того також перешкоджала розташуванню і пересуванням 51-ї ОМБР.

Бій, який відбувся 22 травня 2014 р., планував Безлєр. Про це розповів наш полонений, який у травні 2014-го у нього утримувався. А також сам терорист Безлер цим вихвалявся.

Потім шквал дзвінків вхідних і вихідних... Але треба було робити роботу. На автоматі. І бажано без помилок...

Потім дзвонили медсестри із лікарні Волновахи і просили забрати наших поранених бійців, яких не забрали гелікоптерами. Бо інакше їх заберуть звідти вороги.

Потім приготування списків поранених, загиблих, вцілілих. Погодинно корекутвали їх. Із поранених прізвища переносили у графу з загиблими.

Шок був на вулицях Володимира-Волинського, шок був в Україні. Стало зрозуміло, що це війна.

Бійці 51-ї, з якими ми ще два дні перед тим бачились на сході, готові вже були рванути в бій і мститися за побратимів та визволяти Україну.

Потім були розмови з родичами та друзями загиблих і поранених.
Тато одного пораненого бійця (який таки згодом помер) дзвонив мені опівночі із поїзда, їдучи до Волновахи і знаючи, що вже сина кудись вивезли, із питанням "Де мій син?". Я назвав йому госпіталь, куди його перевезли. Тато не мав жодної іншої інфи ні від кого. Він вже з Дніпра сів на інший поїзд в інший бік України і поїхав до сина...

Потім прийшли співробітники Колі Бондарука, які раніше зібрали гроші йому на бронік. Я повернув їм ці гроші, вже на похорон Колі...

Потім оце жахливе очікування тіл.

Потім оце лицемірство і жалюгідність генералів.

Потім було перекриття дороги Київ-Варшава матерями бійців, які вимагали відведення невкомплектованої і ще не навченої і не забезпеченої, як всі ЗСУ, 51-ї бригади від лінії зіткненя. Таке рішення було прийняте командуванням. Але матері не вірили нікому.

Ми розблокували цю дорогу. По телефону. Матері нам вірили. Кому нам? А я знаю? Просто людям, які помагали щось робити найнеобхідніше. Слово "волонтери" почали застосовувати через місяць-два.

Потім поховання загиблих і важке лікування живих.

Потім до річниці бою під Волновахою ми виготовили пам'ятну плиту і вирішили встановити її на місці бою. Усе люди робили безкоштовно.
Для встановлення плити не брали дозвільних документів, а взяли цемент, щебінь, інструмент. Місцева влада прийняла добре, допомогли привезти пісок.

Список загиблих внаслідок бою 22.05.18 від військкомату складався із 17 імен. Ми його і відтворили на плиті. Освятили її біля храму Різдва Христового у Володимирі, разом із джипом для 51-ї. Паралельно звіряли усі наші списки поранених та загиблих. Дізналися, що Михайло Рибак помер від ран у жовтні 2014-го. Тому і дописали сюди ім'я Героя.

Досліджуючи далі цю тему, встановили, що Кузьмін Любомир Ігорович загинув наступного дня, 23.05.2014 р. зовсім за інших обставин (які всебічно ще не розслідувані ні щодо загиблого, ні щодо поранених, ні щодо винних). Раніше я помилково вказував інше прізвище бійця, тому прошу мене пробачити. У Книзі Пам"яті усе вказано правильно.

Потім були зустрічі в госпіталях із пораненими... Потім допомога їм у лікуванні. Кому тіло, кому мізки треба було лікувати... Держава до цього теж не була готова. Але і винити не було кого. Зате було розуміння, що треба змінювати державу.

Пам'ять є. Пам'ять повинна бути. До найменших дрібничок. Українці віддали своїх синів, батьків і чоловіків за те, щоб ми краще жили, і щоб жили за чесними правилами.

Для мене усі вони Герої! І загиблі, і не загиблі...

На останньому фото посередині комбат 3-го батальйону Льоня Полінкевич. Я зробив це фото ще до першої мобілізації, 22 березня 2014-го року в парку 51 ОМБР під час ремонту БМПшок і всього іншого ломаччя. Ніхто тоді не знав, як воно буде, але ми вже усвідомлювали, що воювати доведеться.

Теги: волноваха, костянтин зінкевич

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

-5

Коментарі:

Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих

-5

22 травня, 2018, 14:40

Волонтери??? Бабки на своє волонтерство вишибали із нас бізнесменів. як в буремних 90-их !!! Люди все пам'ятають!

Відповісти

22 травня, 2018, 15:42

дійсно був шок бажання помсти появилось поступово десь на 3 -4 день дуже сильне бажання помсти

Відповісти

22 травня, 2018, 15:54

згадайте як було 1вересня 1939 -на мирне німецьке містечко напали військові у польській формі , а потім німці взяли варшаву , щуку ловлять на карася......

Відповісти

Останні новини

Погода

Погода у Луцьку

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на sinoptik.ua у Харкові

Волинь24