Бізнес по-волинськи: як у селі біля Луцька вирощують полуницю. ФОТО

Мешканці села Хорохорин, що входить до Смолигівської ОТГ, розвинули полуничний бізнес з 10 соток до 300 гектарів.

За словами старости Анатолія Марчука, все розпочалось близько 10 років тому, - пише Бізнес.Район.

Тоді село було мертве. Місцеве підприємство майже перестало існувати. Роботи, одним словом, не було. Селяни масово почали виїжджати за кордон, переважно до Польщі. Працювали у садках та на плантаціях полуниці і «пекінки».

«Були люди, які задумались, чому б не зайнятися виробництвом полуниці в Хорохорині, адже тут і землі кращі, і клімат сприяє. Волинська земля завжди славилась ягідництвом», — розповів Анатолій.

У ПІК СЕЗОНУ ЗА ДЕНЬ ЛЮДИ ЗБИРАЮТЬ ДО 100 ТОНН ПОЛУНИЦІ
Так почали вирощувати полуницю у селі. Почали з малого: п'ятеро заробітчан висадили кожен до 10 соток польських саджанців.

Вирощували кустарно. Посадили, обсапали, зачекали, поки достигне, і продали. Порівняно з цим, вирощування полуниці на сьогодні просто вражає. На 300 га полів близько 70% всіх робіт механізовано. Зараз у процесі забезпечення господарств машинами, які будуть сапати поля. І тоді з ручної праці залишиться лише збір урожаю. Який, до речі, немаленький. У пік сезону за день люди збирають до 100 тонн ягоди. Цифра велика і змушує шукати нові ринки збуту.

Досвід вирощування полуниці жителі Хорохорина переймали від поляків. Вирощують ягоду переважно касетним способом зі спеціально підготовленим ґрунтом. При такому способі вирощування рослини мають сформовану кореневу систему, яка пронизує весь субстрат. І так під плівкою, з високою температурою та регулярним поливом готується розсада. 15 серпня полуницю висаджують.

У сезон обласний ринок, звісно, насичений полуницею. Продають ягоду з різних куточків України, але хорохоринська – найкраща, бо найсвіжіша, адже везти далеко не треба. Але знають волинську ягоду не лише в області. Фури та буси безуть свіжозібрану полуницю навіть до Києва та Одеси.

«Раніше полуницю було вигідніше вирощувати. Рентабельність доходила навіть до 80%, а зараз 20-30%, але це всерівно прибуток. Ми віримо, що це гідний та прибутковий бізнес», — розповідає староста.

Шукаючи нові ринки збуту, полуничники вже мають написаний проект про переробку полуниць. Проте поки що не знають, як його реалізувати. Планують виробництво джемів та варення.

Господарі орієнтуються на те, що полуниця з Хорохорина піде за кордон. Є домовленості з поляками щодо цього, але з умовами, що мінімальна партія буде 20 тонн, а заморозка повинна проводитись лише на словенському обладнанні, з яким Польща вже добре знайома, і тоді буде впевнена в якості продукції. Проект уже написали, але він досить дороговартісний: 2,5 млн євро.

НА ПОЛІ ПРАЦЮЮТЬ ПО 8 ГОДИН ЩОДНЯ
Сорт полуниці, який зараз вирощують у Хорохорині, називається «Мармелада». Він не підходить для заморозки. Ідеальним для цього є сорт «Зенга Зенгана». Сусіди з Польщі безплатно надали волинським колегам саджанці, щоб ті виростили. Потім перевезуть до Польщі і будуть вже там її реалізовувати.

«Полякам так вигідніше. У нас для того, щоб зібрати урожай з одного гектара, потрібно людей 12, а у Польщі – 17-20. У нас робочі руки дешеві», — ділиться Анатолій Анатолійович.

На роботу до Хорохорина приїжджають і люди з сусідніх сіл на роботу. За словами старости, точну вартість роботи назвати нереально – кожен домовляється окремо і на це впливає багато умов праці. У полуничника Дениса Якимова, нариклад, селянин домовився за те, що Денис йому трактор дасть, щоб поле виорати, а він полуницю допоможе зібрати.

Допомагати збирати полуницю приїжджають і родичі та знайомі. На полі проводять до 8 годин на день.

Є ДОЩ - Є ПОЛУНИЦЯ, НЕМА ДОЩУ - ПОЛУНИЦІ НЕ ГУСТО
Денис Якимов, у якого полуниця з 10 соток розрослась до гектара, розповів, що це бізнес ризикований, адже є багато проблем, які людині вирішити важко. Є дощ – є полуниця, нема дощу – відповідно й полуниці не густо, і як результат – небагато доходу.

«Перекупники забирають полуниці по-різному. 20 гривень за кіло, а буває, що і по 15. Хотілося б, звісно, більше, але що маємо», — ділиться Денис Віталійович.

Сілький бюджет теж отримує доход від полуниці, але сильно не виграє з цього. Люди платять земельний податок і орендну плату. У 2006 році вони отримали земельні частки (паї) для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до закону власники земельних часток є самозайнятим населення, тобто вони працюють на себе, а залишки продукції реалізують на ринки.

Проте, Анатолій Анатолійович додає:

«Основне, що цікавить бюджетну сферу – це те, що ви не зустрінете жодної п’яної людини. Все населення зайняте, ледачих та наркоманів немає. Аби ж у всій країні так», — одночасно пишається та важко зітхає староста.

На кожному ринку є лабораторія, яка перевіряє полуницю. У Хорохорині співпрацюють лише із швейцарським виробником хімії «Сенгента», яка має ліцензію на всю продукцію.

«Без хімії не буде урожаю – це на сьогодні факт. Але за весь час, від нашої полуниці не тільки отруєнь не було, але й алергії», — пишається Анатолій Мельничук.

Збір урожаю, насправді, не така легка справа, як здається на перший погляд. Для цього, як то кажуть, руку потрібно «набити». Щоб полуниця не псувалась, її обов’язково потрібно зривати з хвостиком, а ті, хто працюють на полі, роблять це ще й дуже швидко.

Збирають ягоди у відерця, відразу сортуючи маленьку, велику та найбільш стиглу. Після чого висипають до ящиків, у яких полуниця вже їде на продаж.

У Волинській області не лише Хорохорин вирощує полуницю, але, звісно, не у таких масштабах. Перспективи ж розвитку такого бізнесу бачать у співпраці із закордонними країнами.