«Ніхто не дорікнув, для чого ти родиш», або Як сім'я з Волині виховує 9 дітей

У Камені-Каширському уже 17 років проживає багатодітна сім’я Перогів. Родина виховує восьмеро дітей і очікує поповнення.

Про свою нелегку долю та романтичну історію кохання пара Перогів розповіла газеті «Волинь».

Галина познайомилася з Миколою у листопаді 2001 року в церкві, яку вони відвідували разом. Одного дня Микола несміливо запитав у дівчини, чи можна з нею познайомитися, на що Галя відповіла: «Звичайно, чому б і ні».

На той час Микола жив з овдовілою сестрою: вдень доводив хату до ладу, а ввечері навідувався до Галини в гості. Дівчина каже, так мати навчила, що зустрічатися з хлопцем треба вдома.

Наступного року Микола наважився запропонувати коханій руку і серце, та у відповідь почув: «Я подумаю». Найпершою причиною цього «подумаю» було те, що батьки дівчини з дітьми (а їх на той час було 11) ось-ось мали їхати до США.



«Я розуміла, що після їхнього від’їзду залишуся у Брониці без рідної людина, якщо вийду заміж. Тож з приводу пропозиції Миколи порадилися з батьками, а насамперед з мамою. І вона сказала: «Якщо любитимеш Бога, то у житті тобі буде легко», а чоловік тебе любив і поважав, – Галина ще в юності молилася за свого майбутнього чоловіка, бо мала гідний приклад батька, який ніколи не сварився з її матір’ю. Також мати їй примовляла, що доля Галю чекає нелегка, так як вона належить до вірян п’ятидесятників, їй доведеться народжувати дітей – скільки Бог дасть.

Одне слово, на пропозицію Миколи про заміжжя дівчина відповіла згодою. Заради свого чоловіка й в Америку відмовилася летіти, бо Микола сказав, що її не відпустить. Побралися молодята на початку 2002-го, на третій день Різдва, а 10 березня відгуляли весілля.
Галина, зізнається, що ні разу не шкодувала про свій вибір. Микола допомагав доглядати за хазяйством, а його від батьків Галини досталося чимало: землі більше двох гектарів, двоє свиней, корова та птаство.

Через три роки з Америки повернулися батьки Галини, бо тамтешній клімат поган впливав на здоров’я батька. Допоки батьки перебували за кордоном, народилися ще дві доньки. Тож загалом у Галини стало аж тринадцятеро сестер і братів. В неї самої уже теж бігали подвір’ям свої діти.



Великій родині було тісно в батьківській хатині, тому подружжя потихенько збирали на свій дім. Розбудувалася сім’я Перогів у Камені-Каширському і живуть там скоро уже як 10 років. Будинок допомагав батько будувати, а коли він не мав змоги приїжджати, то Галина з Миколою самі взялися мурувати. Дружина нарівні з чоловіком клала цеглу, чому сусіди дуже вже дивувалися.

Зараз Микола взявся за другий поверх, оскільки сім’я уже велика – шість синів і дві доньки, а дев’яте дитя ось-ось на підході.
Галина не один раз казала, як їй поталанило з чоловіком: «Дякую Богові саме за такого чоловіка, якого він мені дав. Ми пережили чимало біди. Якби не мій Микола – такий, як він є, я б не справилася. Ми одне одного підтримуємо у найскладніших ситуаціях», – розповіла Галина, пригадуючи, як її найстарший син потрапив на візок.

«Найстарший син Давид, народився здоровим хлопчиком. Ще навіть тоді, коли у другому класі вчився, все було нормально. Він ходив — тільки повільніше за інших. Повільніше біг. Але ніхто не думав, що з ним щось «не так». А ось у третьому класі йому стало важко по східцях підніматися. Міг впасти, коли хтось із ровесників навіть легенько ненароком штовхне. А в п’ятому класі уже сів у візочок. І так до цього часу. Навчався індивідуально. Закінчив успішно дев’ятий клас. У нього прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена. Це невиліковна недуга — можна організм по можливості тільки підтримувати. То — генетичне захворювання. Але, якщо так, то воно мало б торкнутися усіх наших хлопчиків. Тим часом такий діагноз поставили ще тільки нашому Назарчику», – розказала про свою біду жінка.

З шести синів лише двоє мають такий діагноз. І Назарчик, якому зараз чотири років, за словами жінки, на вигляд здоровий. Він бігає і насолоджується життям.

Про хворобу Давида жінка дізналася, коли йому було чотири роки. Діагноз поставили у Львові, а у Києві підтвердили. Тоді родина почала лікування. Коли довідалися, що і в Назара ця недуга, то неспокійно стало на душі, бо жінка вже знала, через що пройшла із найстаршим сином. Коли тепер завагітніла й зробила ультразвукову діагностику, то їй сказали, що буде дівчинка. Тоді Галина заспокоїлась.

«У нашій ситуації хвороба може бути лише у хлопчиків. Спасибі лікарям (особливо Оксані Мартинюк, яка мене постійно «веде»), які завжди підтримують. Знаючи, що я важко виношую дітей, оскільки маю низький гемоглобін, ніхто ніколи не сказав з докором: для чого ти, мовляв, родиш, чи для чого знову завагітніла», – розповіла Галина.
А ще жінка згадала, як десять років тому довелося пройти ще через одне випробування: на той час трилітня донька Ліана обпеклася кип’ятком. Лікувалися в опіковому центрі Луцька.

«Микола привіз тоді із заробітків півтори тисячі доларів, і всі вони пішли на те, щоб врятувати дитину. Коли вже йшли додому, то лікар сказав мені: «Тобі допоміг твій Бог». Він бачив, як я молилася. За тиждень і два дні ксеношкіра прижилася — це було для всіх дивом. Сьогодні Ліана — висока, гарна дівчинка. Про опіки нагадує лише невеличкий шрамчик на плечі. Тоді, до речі, мій Микола був удома з чотирма дітьми. Ще й до мене примудрявся приїхати, щоб побачитися, дізнатися, як ми. Ще раз скажу: якби не такий чоловік, то мені було б дуже важко», – підсумувала Галина з вдячністю своєму супутнику.