Історія 88-річної волинянки, яка плете шкарпетки бійцям на передову

Софія Федорівна Гайдай із Забороля Луцького району уже три роки плете шкарпетки бійцям на передову.

Такі корисні гостинці для солдатів доправив і вручив настоятель місцевого храму, капелан Віталій Антонюк, пише ІА Волинські новини.

Священник навіть зняв відео, на якому солдати тримають в руках шкарпетки й гучно кажуть хором: «Дякуємо бабусі Соні!». За такий вияв патріотизму бабуся Софія отримала медаль «За гідність і патріотизм» від Всеукраїнського об‘єднання «Країна».

«Я сама знала біду, пам’ятаю війну. Наше село спалили німці, люди по кілька років жили у землянках. Тому дуже шкодую хлопців, які мерзнуть в окопах. Їм помагають хто чим може. А я в’яжу вовняні шкарпетки», ‒ каже бабуся Соня.

Софія Федорівна взяла у руки спиці в 9 років. В’язати навчила сусідка. А ниток не бракувало ‒ батько тримав вівці, стриг вовну, мама пряла нитки. Софійка спочатку плела простіші речі, а потім наловчилася робити шапки, светри і спідниці.

«Я бралася за хустки й шкарпетки. А як сестра вив’язала собі зелену спідницю і ружову кофту, то вони мені так сподобалися, що мусила навчитися», ‒ пригадує бабця Соня.

17-річною Софія пішла працювати у колгосп. Чоловіки косили збіжжя, а дівчата підбирали і в’язали снопи. Потім була городня бригада. У 1953 році дівчина вийшла заміж і одну за одною народила двох доньок. Із 1956 до 1986 року трудилася дояркою на фермі. За сумлінну працю нагороджена орденом Трудового Червоного прапора.

«Дочкам я не вельми щось в’язала, бо не мала часу за роботою. Вдома тримали чимале господарство. А вже п’ятьом внукам то плела і шапочки, і шалики, і рукавички, і шкарпетки», ‒ розказує невтомна бабуся.

У 1984 році Софія Федорівна овдовіла. Тому трудитися по господарству доводилося за двох. Ще до 2002 року бабуся тримала корову. Нині живе з родиною внучки Тетяни.

«Я 26 років прожила зі свекрухою і ні разу не посварилася. Не сваримося і з Танею. Хіба я ще хочу хазяйнувати, а внуки мені кажуть: «Відпочинь краще», ‒ ділиться житейською мудрістю бабця.

Софія Федорівна зі сльозами каже, що не могла й подумати, що Україна і Росія будуть воювати. Бабуся уважно переглядає новини і все чекає, що оголосять про кінець війни на сході.

«Тоді я сяду на лавку при дорозі і кожному чоловікові, який буде йти, подарую по парі шкарпеток», ‒ ділиться сокровенним.

Нитки для шкарпеток бабусі Соні передають небайдужі українці. І не лише з Луцька чи Забороля, а й з Лос-Анджелеса та Італії. Як гарна сонячна днина, Софія Федорівна може сплести пару шкарпеток, як день похмурий ‒ одну шкарпетку. Щоб хлопці їх не плутали, бабуся робить різні кольорові смужки.

Рукодільниця радіє, що зараз має ниток «на добрі 20 пар». Аби лише Бог дав здоров’я їх вив’язати.

Оксана КУЦИК