Як волинський спортсмен-холостяк на старість літ зустрів своє кохання

Волинянин Юрій Бондар із села Холонів Горохівського району все життя холостякував, а коли чоловіку виповнилося 80 років – зустрів Лесю, яка стала для нього – тією єдиною.

Про незвичайну історію кохання пана Юрія з Горохівського району пише Руслана Татарин у газеті Вісник.

Нині Юрію Васильовичу 83. Але поважний вік не зміг зігнути високого і статного чоловіка додолу. Видається, що свого часу він був гарним, атлетичним красенем.

Пан Юрій зізнався, що в молодості займався спортом. Любив важку атлетику. На змаганнях виступав не тільки за Горохівщину, а й за область. Перемагав. У 1965 році став абсолютним чемпіоном з важкої атлетики на Волині.

Працював у Горохівському радгоспі-технікумі, а після роботи вільний час присвячував фізичним вправам. Юнак всього себе віддавав спорту. Навіть писав спортивні нариси в районну та обласні газети. Був спортсменом та журналістом в одній особі.

На запитання, як такого хорошого, розумного та ще й красивого жениха оминали увагою дівчата, чи чого жодну не покликав під вінець, чесно відповідає: мав їх пару, але ні одна не припала до серця, бо шукав добру, спокійну, не з вредним характером.

Не траплялося таких тоді чи надто вимогливим був у молодості Юрій Васильович, хто зна… Але так склалося, що на старості літ залишився самотою в хаті. Не міг вже дати собі раду. Тому дім подарував похреснику, а сам попросився доживати віку в Берестечківський будинок престарілих. І саме тут у чоловіка несподівано зародилися нові почуття. Припала йому до вподоби пенсіонерка із сусідньої палати.

Пані Леся з цього ж району. Працювала у торгівлі. Мала сім’ю, дітей, але не склалися стосунки з ними через певні обставини. Тож і її стежка привела до цього соціального закладу. Жінка перенесла кілька інсультів. Ледве рухається, погано чує, повільно розмовляє, але усміхається, коли чує про її кавалера.

"Вона в молодості красоткою була. Довгу косу до пояса мала. На всю округу красувалася. Недарма її називали берестечківською русалкою", – розповідає про наречену Юрій Васильович.

У молодості не зустрічалися, бо видно, не тими стежками ходили, – зітхає пенсіонер. На запитання чим же припала Леся йому до серця, відповідає:

"У неї характер хороший. Жінка спокійна. Прийду, порозмовляємо з нею – й веселіше робиться. На Миколая нас вгощали цукерками, то я їй приніс. Вона засміється – і мені файно робиться. Ось так на старості знайшов рідну душу", – щиро каже дідусь.