Лучанин за ніч написав посвяту авторові пісні «Волинь моя»

Слова у ній настільки проникливі, що здається, їх чекали серця всіх тих, хто був знайомий із Степаном Федоровичем, хто любив його як людину і поважав за талант. Прожив коротке життя, але протягом 50-ти років зумів роздарувати людям стільки доброти, що вони й досі славлять скромного чоловіка з Вільхівки на Волині по всьому світі. Часто-густо називають його пісні народними, тим самим удостоївши цим високим званням улюбленого Піснедара.

15 вересня минуло 28 років, відколи тато співає в Небесному Раю. День 30 вересня вже десята осінь позолотить смутком за мамою Марією Климівною. Як і в земному житті, уявляю їх разом у Вічному – залюблених у спів, замріяних під ліричні мелодії, пише Волинь.



Цьогорічне літо подарувало мені ще одне знайомство, яким дорожу, як і земною й небесною любов’ю моїх найрідніших, повагою всіх, хто їх шанував за життя. Чула, що дещо раніше в Мар’янівці селищним головою протягом 25 років люди за порядність і хазяйновитість обирали Бориса Олексійовича Шостака, а ось із його сином зустрічатися не доводилося.

Пан Миколай Шостак (так він підписує свої книги) приїхав на батьківщину у своїх справах, а в редакцію «Горохівського вісника» завітав із своїм новим твором – піснею, яку іменував благословенною посвятою Співцеві Волинського краю Степанові Кривенькому «Мов соловейко в гаю…» (осанна серця). Розговорилися, і людська доля знову подивувала своєю непередбачуваністю, а вдача Миколи Борисовича – приязню і хистом гармонійно поєднати покликання юриста із місією улюбленця музи поезії і прози.

Писати вірші почав ще у школі і досі гордиться, що одними з перших їх оцінювали читачі «районки». Рано став до праці, у 16 років. Щоб самоутвердитися, став вчитися твердо стояти на своїх ногах на сезонних роботах колишнього Горохівського цукрового заводу.

Писати вірші почав ще у школі і досі гордиться, що одними з перших їх оцінювали читачі «районки». Рано став до праці, у 16 років.

Мріяв про студентство на історичному факультеті, однак у виш не вступив. Розсердився тоді на себе і всіх на світі настільки, що домігся виписки з результатами екзаменів, настояв в облвно на вчителюванні без педагогічної освіти й був прийнятий вчителем фізичної культури Заліської школи на Ратнівщині. Був радий, отримавши … повістку з військкомату.

– І не збирався «линяти». Всі пам’ятають ті роки, в які про хлопців, які не служили в армії, казали, що вони – дефективні, – каже з усмішкою.

Служба на Закарпатті в окремому винищувальному протитанковому дивізіоні (був водієм замполіта) вочевидь дуже змінила погляд на вибір професії, бо опісля своїм життєвим хлібом обрав фах юриста. Судово-прокурорській справі навчався у Харківському юридичному інституті імені Ярослава Мудрого, християнській етиці – у Всесвітній заочній біблійній школі. Відтак працював юристом житлово-комунального управління в місті Луцьку, слідчим, у адвокатській компанії Заслуженого юриста України Сергія Сафулька, сьогодні очолює власну юридичну контору.

Треба віддати належне багатогранності цього поставного чоловіка, якщо уявити, як протягом робочого дня він спілкується з клієнтами, котрі потребують правового захисту професіонала, потому поспішає на зустрічі з друзями-письменниками й музикантами, а в кожну першу неділю місяця – на творчі вогники літературно-мистецької студії «Зорі над Стиром».

«Спілкування з цими особистостями по-своєму надихає, окрилює, заставляє думати над власним стилем, захоплюватися доробками митців-однодумців. Читаємо вірші і прозу, ділимося новими задумами, робимо презентації книг», – захоплюється діяльністю майстерні талантів її керівник Миколай Шостак. Усміхається, й пригадуючи, що писати його «прорвало після 45-ти». Сюжети народжуються зі споглядання життя сучасників, з аналітичних міркувань про сенс буття. Тепер він автор семи книг поезії та прози. Найновіша – це «Жив-був Бог… Я – ЦАР-Народ-Сущий» – про здійснення Царства Божого на Землі на вищих духовно-етичних ідеалах Універсуму, задекларованих українським Майданом.

Свого часу написав дитячий Гімн України, скласти ж посвяту Заслуженому працівникові України, почесному громадянинові Волині, самодіяльному поету і композитору Горохівщини Степанові Кривенькому надихнула буденна зустріч із давнім хорошим другом Володимиром Зелюком.

Він, троюрідний брат тата і теж вільхівчанин, зайшов в офіс пана Шостака в своїй справі. «Та зі собою чомусь мав збірку Степана Кривенького «Волинь моя». Не відмовив у проханні – подарував її Миколаю Борисовичу», – пригадує передісторію народження пісні Володимир Якович.

«Ми з дружиною зачиталися нею до пізньої ночі. Здавалося, що пісні у ній написані серцем, хотілося віддячити Піснедарові-землякові своєю сердечністю», – благословляє пісню щирими словами на гарну долю її автор Миколай Шостак.

«Ми з дружиною зачиталися нею до пізньої ночі. Здавалося, що пісні у ній написані серцем, хотілося віддячити Піснедарові-землякові своєю сердечністю».

Новий твір поклала на мелодію відома композиторка-волинянка Галина Васіна. Напевне, що його правдиві слова дуже сподобалися пані Галині, бо музика випурхнула з її таланту легкокрило, наче пташина, з якою часто порівнюють славнозвісний гімн Степана Кривенького «Волинь моя». Насолоджуйтесь і ви, шановні читачі, цією посвятою.

«Мов соловейко в гаю…» (осанна серця)

Миколай Шостак

Горохівщина рідна талантами не бідна,

Та є талант всім любий на ім’я,

Отой, що в рідній краю, мов соловейко в гаю,

Нам пісню заспівав «Волинь моя».

Приспів:

Маестро наш, Степане,

Стань, розгорни баяна,

Заграй, хай веселиться вся земля!

Стань – разом заспіваєм,

Хай лине понад краєм

Осанна чарівна: Волинь моя,

Краса моя,

Земля моя,

Сонячна.


В полях росте пшениця, а діткам казка сниться,

Цілуються щасливі молоді,

Цвітуть під сонцем вишні, любов лунає в Пісні,

А у серцях щебечуть солов’ї.

Приспів.

Звучить сумне сопрано: «Чом відлетів так рано

Услід за журавлями в синю вись?!»

Лишив нам тільки Пісню, як долю благовісну,

Заспівану на цій землі колись.

Приспів.

Леся Влашинець.