Орест, який ніколи не зіграє ...Мурку. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

Він не бачить міста. Він його ЧУЄ. У музичних колах ходять легенди про його унікальний слух. Життя навчило Ореста Кацюбу чути все. А найбільше - правду і кривду.

Уже 15 (!) років він грає для вулиці. В одному ж і тому місці.

Поруч - старий ринок. Пішохідний перехід з дня у день монотонно пропускає крізь себе тисячі людей. І він. З баяном.

Зручне місце. Людне. А заразом і спокійне:

"Я тут нікому не заважаю. Хіба продавцям ялинок під Новий рік... Але миримося", - усміхається. А згодом зізнається: направду, йому не так уже й подобається сидіти при дорозі з баяном. Але "кожен заробляє на хліб насущний, як може".

Намагаюся імпровізувати: розтривожити у ньому щось сокровенне. Чоловік спершу обережний. А потім - щирий і, здається, дуже добрий. До речі, один із тих небагатьох лучан, які знялися у легендарному "Поводирі".

...Його власна історія - про те, як львівянин поневолі поріднився з Луцьком, як до цих пір тонко "бачить" лучан з першого слова. І безкінечно ностальгує за рідною йому Галичиною. І співають йому там не так. І навіть Богу моляться:

"Вона заходить в церкву Святого Юра і каже: "Добрий день!". А потім: "Слава Ісусу Христу!". Та в нас ніколи так не скажуть! Спершу: "Слава Ісусу Христу!", а тоді вже: "Добрий день".

Або: "Добрий день, отець Іван". А в нас би сказали: "...Отче Іване". Чуєте різницю? Я, правда, не дивуюся: виростали в іншому середовищі. Дрібнички. А в цілому люди як люди".

...Він грає на баяні з 1-го класу. Музична студія. А потім - училище культури, а потім - музично-педагогічний факультет Дрогобицького педінституту. З роботою відразу ж не склалося. Пішов в УТОС працювати. Пізніше й геть звільнився.

Мріяли з дружиною отримати квартиру в Луцьку і обміняти її на львівську. Він був 196-й у черзі на житло, його кохана лучанка - 26-та... А потім почалися буремні 90-ті. І назавше Ореста полонив Луцьк.

Ні дружина, ні діти не перейняли у батька пристрасті до музики. А він марить Шопеном, усе життя ловить його на хвилях "Польського радіо". І думає, що чути музику в побуті сьогодення навчила його бабуся, яка майстерно складала коломийки, і мама, яка співала в церковному хорі.

"Деколи мене просять щось зіграти на замовлення. "Мурки" там різні... Я того принципово не граю. Ні-ні, ніколи! Ну, для вояків, то можу зробити виняток і зіграти "Прощання слов'янки". Але тільки для вояків. Не дай Боже всілякого там совєцкого блатняка. Прошу вибачення, але..." - каже Орест.


...Яка вона, музика Старого міста? Ринок. Галасливі покупці і рівномірний "шурхіт" автівок зношеним асфальтом.

Його баян часто ледве-ледве озивається за галасом базару. Невже ці тітки з рябими сумками чи чоловіки з барсетками, чи цигани з торбами горіхів або гарбузового насіння щось розуміють у його музиці?..

Це не так важливо, каже Орест. Важливо, що вони її ЧУЮТЬ...



Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора