Міг би прожити життя поштарем, а став... Володимиром Павліком. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

У кожного міста є знакові для нього люди. Це не обов’язково хтось визначний і великий. Це просто люди, які є його обличчям, без яких це місто було б геть іншим.

Його часто можна зустріти на різних творчих імпрезах, у компанії адвокатів чи суддів, у вишуканому жіночому товаристві, на велосипеді в районі проспекту Волі або вулиці Лесі Українки чи в гордій самотності з келихом вина за вітриною затишного куточка луцької крамниці "Winetime"...

Його впізнають тисячі лучан. Але далеко не всі знають трохи більше, ніж те, що це - Володимир Павлік.




"А СЯДЬТЕ НА МОЄ МІСЦЕ..."

Насправді основний талант Володимира Павліка - гуртувати людей. І може, колись у ньому "вмер" політик... Або чиновник. Насправді ж і перше, і друге для цієї людини абсолютно неприйнятне.

Він дійсно лучанин "до мозга костєй". Утім сьогодні - за плечима Володимира Павліка 23 країни світу, плюс - досвід неабиякого мандрівника, організатора пізнавальних поїздок різними куточками світу, модератора творчих імпрез на кшталт "In vino veritas", де про високе говорять із келихом вина у руках.

- Чому саме тут? - запитую Володимира про його улюблене місце в Луцьку. За столиком у затишному закутку крамниці "Winetime".

- Я сприймаю алкоголь не як напій, це філософія... А сядьте на моє місце! - запрошує він. І моїм очам відкривається головна площа міста, храм, люди, що постійно кудись ідуть. Суєта-суєт так контрастує зі спокоєм за столиком у затишному закутку.

Він погодився розповісти про себе. Хоча часто повторював, що не розуміє, навіщо це. Каже: не потребує слави, публічності чи ще чогось подібного. У житті Володимира Павліка достатньо людей, щоби не мати спраги у цікавому спілкуванні. Це і митці, і судді (а до речі, Володимир нагороджений Радою суддів України), і лікарі, і медійники...

- Я завжди уникаю тільки тих, хто вносить дискомфорт у моє життя. Я вмію від таких "відмазатися", - чи то жартує, чи то серйозно заявляє мій співрозмовник.



КИНУВ ШКОЛУ, ТЕХНІКУМ, МОРЕХОДКУ. З 15-ТИ РОКІВ ПРАЦЮВАВ НА МЕБЛЕВОМУ КОМБІНАТІ

Якщо про будні, то Володимир Павлік міг би прожити весь вік поштарем. На луцькому головпоштампі працювали і мама, і тато (батько-фронтовик у Другу світову навіть водив спеціальний поштовий поїзд). І синові рихтували такий хліб.

Він не довчився у луцькій школі. Кинув, бо образився за недоречне звинувачення, і пішов у "вечірку". Потім рванув до херсонської "мореходки", щоб втілити юнацьку мрію. Та, як тільки побачив першу зухвало кинуту під ноги ганчірку і почув "помой полы", розвернувся і подався геть.

- Не тому, що Павлік такий гордий. Я, може, не йду на барикади, але принижуватися ніколи не буду, - пояснює у відповідь на моє здивування.

Так само геть "одного разу" він пішов із київського технікуму зв'язку. Зрозумів: не його.

І це все тільки зовні здається надто невідповідальним і легковажним ставленням до життя. Володимир почав працювати з 15-ти років. Батьки не заважали шукати себе і брати на себе відповідальність за своє життя. Ким працював? Збивав упаковку для меблів на меблевому комбінаті. А за перші зароблені гроші Володимир Павлік купив магнітофон "Днепр" та письмовий стіл.

Згодом доля знову поверне його до поштампу. І Павлік ремонтуватиме телеграфні апарати на телеграфній станції, так і не зрозумівши до кінця, яким чином сказане в одному кінці світу трансформується у телеграфну стрічку в іншому...

Після армії йому, вже одруженому на той час і поважному чоловіку, але звичайнісінькому робітнику поштової галузі (а точніше - водієві) раптом "вигорить" путівка в туристичну поїздку за кордон. У - Югославію.



"ПУСКАЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ ЗА КОРДОН. Я ПОЇХАВ ВОДІЄМ, А ВЕРНУВСЯ ІНШИМ"

- Я тепер часто кажу: "Пускайте своїх дітей за кордон. Вони матимуть шанс змінити своє життя". Як моє змінила Югославія. Я поїхав водієм, а вернувся кимось іншим, - каже Володимир Павлік.

І побачені контрасти, і відкриті можливості підштовхнули його потайки від всіх і у вільний від водійської справи час ...закінчити курси екскурсоводів при луцькому туристичному бюро. Паралельно - ще й технікум у Володимирі-Волинському (Згодом він здобуде ще два дипломи: луцького педінституту та московського профспілкового вузу, але, як любить нині жартувати, ніхто з роботодавців їх ніколи не бачив, - авт.).

Уже незабаром Володимирові Павліку доручатимуть проблемні групи (такі, яким щось десь не подобалося), бо тільки він міг відволікти їх від буднів, а завдяки комунікабельності захопити іншим. А ще за трохи він уже працюватиме в обласній раді по туризму, що на ту пору курувала роботу всієї галузі та опікувалася туристичною інфраструктурою Волині.

Був у його житті й безцінний діджейський досвід. Дискотеки від Володимира Павліка у луцькому ресторані "Дорожній" (поблизу нинішньої філармонії) можуть пригадати чимало лучан. Окрема сторінка - досвід роботи в університеті. Керував спортклубом вузу і збирав шалену кількість людей на масові акції. Ну, от скажімо, пробіжку в парку на 800 лучан... Чи похід до лісу на кілька сотень народу...

- Це було друге життя для багатьох. Людина, яка не реалізувалася на заводі, яку парторг десь там "жучив", тут - розкривалася. Вона могла бути самодостатньою. Ці заходи давали їй таку можливість - бути собою. Можливо, це на ту пору й було секретом успіху. Не знаю... - міркує чоловік.



"МЕНІ ЧАСТО КАЖУТЬ: "ТОБІ МЕРІЯ МАЄ ДОПЛАЧУВАТИ"

...Із роками багатющий життєвий досвід привів до чергового унікального проекту.

Володимир Павлік назвав його проектом культурно-професійних обмінів. І вже 15 років поспіль організовує подорожі до різних країн світу. І родзинка в тому, що це не просто мандри, а - обмін досвідом між професіоналами різних країн.

За ці роки Володимир Павлік показав світ понад трьом тисячам людей. Чимало з них потім використали цю можливість для власного кар'єрного росту чи для розвитку свого бізнесу.

Проект живе на засадах самоорганізації та самофінансування, без жодної "бюджетної" копійки!

Сотням іноземцям він розповідав про Луцьк. Об'їхавши півсвіту, переконаний:

- Мені часто кажуть друзі. Та тобі мерія має доплачувати за популяризацію Луцька (усміхається, - авт.). Та я ніколи нічого не прошу від чиновників. А нащо? Я є, а вони... змінюються. Мене взагалі дратує, як оце зараз нагороджують грамотами. Що це за нагорода - грамота? Зроби жест, а до цього додай цей папірець... От цікаво: їх, чиновників, це не дратує?

За словами маститого мандрівника, не варто порівнювати Луцьк із жодним іншим містом світу. Він - неповторний.

- Порівнювати не бачу сенсу, - каже Володимир.

Він бачить сенс у елементарному: прибиранні снігу хоча б із головної площі; догляді за кущами, щоб вони не заважали незрячим перехожим пройти тротуаром, чи ремонті колонок, які встановлених ще за Польщі та мали б бути цілими і слугувати резервом на рахунок аварії на водогоні, а поки більше схожі на зламки...

І навіть у творчих імпрезах цей чоловік воліє залишатися собою. Традиційно, уже шість років поспіль, збирає особливих митців і відзначає тих людей, що створюють позитивний образ України у світіГалина Конах, Сергій Шишкін, піаніст Мікаел Галузян, Юрій Поліщук, Ігор Павлюк, Іванка Ворошилюк, цього разу - співак із Парижа Адам Барро...

Не раз і не два можна почути захоплені відгуки глядачів про ці камерні й особливі концерти. Так само звично вони проходять 21-го січня. У день народження того ж таки ...Володимира Павліка. Хоч про це знають одиниці з тих, хто приходить на концерт.

***

Здалося, що лучанин Володимир Павлік таки не уникнув того навороженого Долею невидимого зв'язку із поштовою справою.

Наче телеграфом життя вистукувало йому такі різні сторінки.

Чорна-біла-чорна-біла...

А прочитати цю стрічку, напевне, досі не вдалося нікому. Хіба - привідкрити.

...Поки ми говорили, на каву до "Winetime" забігало чимало людей. Дехто - навіть досить публічний і відомий. Тиснули руку. Чи кивали у знак вітання... А я тим часом переконувалася: оцей вид із вікна із шеренгами дорогущого, а часто навіть культового, добротного алкоголю за плечима створює тут якусь особливу атмосферу. І - для своїх.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото зі сторінки Володимира ПАВЛІКА у Фейсбуці.